За десятиліття до того, як її робота вплинула на прийняття рішень на рівні Пентагону, Сара Джейн (Бейлі) Гейл (випуск 72 року) була студенткою, щойно переведеною з коледжу Франкліна, нещодавно одруженою, щодня їздила на роботу та готувалася до кар'єри в освіті.

«У той час, чим ще займалася жінка, яка спеціалізувалася на математиці, окрім як викладати?» — сказала вона, поділившись почуттям, яке радше відображало ту епоху, ніж особистий сумнів.

Після закінчення навчання Гейл, йдучи традиційним шляхом, отримала ступінь бакалавра та повернулася до рідного міста Шелбівілл, штат Індіана, щоб викладати математику у старшій школі. Їй подобалося відновлювати зв'язки зі своїми колишніми вчителями та допомагати учням, але з часом вона відчула себе обмеженою цією посадою.

«Я любив викладати, але не чергування в кафетерії та нагляд за бібліотекою, а також неможливість ніколи не виходити з будівлі», – сказав Гел. «Було кілька факторів, які змусили мене усвідомити, що я не хочу викладати до кінця свого життя».

Майже через два роки своєї педагогічної кар'єри Гел з радістю зустріла народження своєї першої доньки та перейшла на повний робочий день удома. Через рік народилася її друга донька, а невдовзі й третя. Виховуючи молоду сім'ю, вона також відчувала зростаюче бажання продовжувати свою освіту.

«Я закінчила магістратуру з математичної освіти в Університеті Індіани в 1976 році, все ще намагаючись зрозуміти, чим хочу займатися далі», – згадувала вона. Коли Гейл розглядала кар’єру в бухгалтерському обліку, з’явилася неочікувана можливість, коли Національний науковий фонд та Університет Пердью створили програму навчання в електротехніки для жінок, які вже мали дипломи з математики або природничих наук.

Гел згадує, що конкуренція в програмі була жорсткою: 125 жінок подали заявки на 25 обмежених місць. Зрештою, лише 17 жінок завершили програму, і вона була однією з них.

«Це було нелегко», – сказала вона. «Були моменти, коли ти точно усвідомлювала, що перебуваєш у просторі, який не завжди був для тебе відкритим». Багато в чому вона готувалася до цієї можливості весь час. У дитинстві вона часто працювала разом зі своїм батьком, інженером-електриком, який керував автомайстернею, а потім підтримував енергетичні компанії по всій Індіані. Програма з електротехніки дала їй можливість розвивати та розвивати свої технічні навички, і вона процвітала.

Під час завершення навчання в кампусі Університету Пердью в Індіанаполісі вона погодилася на посаду на умовах неповного робочого дня з логістики в Центрі військово-морської авіоніки (NAC), який знаходився неподалік. Після завершення інженерної програми та прийняття пропозиції про роботу на повний робочий день її робота там перейшла від вивчення теорії до вирішення реальних проблем. Це був 1982 рік, початок того, що згодом стане її 33-річною кар'єрою в управлінні програмами для збройних сил США.

У Північноатлантичному авіаційному корпусі вона провела майже десять років, оцінюючи озброєння та системи наведення, усуваючи неполадки та забезпечуючи ефективну взаємодію компонентів. Ця робота набула глибшого сенсу під час операції «Буря в пустелі», коли вона допомагала підтримувати технології, що використовуються на борту американських авіаносців. «Це дає відчуття винагороди, коли ти робиш щось для країни та для тих, хто служить у війську, захищаючи їх. Це цінне відчуття», – сказала вона.

Вона також зробила свій внесок у вдосконалення систем протичовнової боротьби та дізналася, що навіть найскладніші технології можуть залежати від дрібних деталей та людей, які стоять за ними.

На початку 1990-х років Гейл була матір'ю трьох дітей, розлученою та прагнула досягти нових рівнів незалежності. На кону стояли не лише особисті амбіції; йшлося про побудову стабільного майбутнього для її родини. «Я знала, що стикаюся зі скляною стелею у військово-морській авіоніці, і мені потрібна була кар'єра, яка дозволила б мені утримувати моїх дівчаток і планувати вихід на пенсію», – сказала вона. Коли їй запропонували посаду в Командуванні повітряних систем ВМС, вона переїхала до Арлінгтона, штат Вірджинія, де працювала в галузі протичовнової боротьби, радіоелектронної боротьби та інших оборонних програм. 14-місячне відрядження в Пентагон ще більше розширило її досвід.

«Цей офіс працював над приватними гелікоптерами президента, і мені вдалося зазирнути всередину одного з них, щоб оглянути всю систему», – сказала вона. У міру розвитку своєї кар’єри Гейл продовжувала свій професійний розвиток і отримала ступінь магістра наук з національної безпеки та стратегічних досліджень зі спеціалізацією на командуванні та управлінні у Військово-морському коледжі в Ньюпорті, штат Род-Айленд. Вона яскраво згадує, як була на заняттях 11 вересня 2001 року, коли почали поширюватися новини про викрадення американських комерційних літаків терористами.

«Ми вийшли в коридор і побачили це на моніторах», – сказала вона. «Вони подумали, що літак врізався в Пентагон. Вони евакуювали будівлю». Цей момент підкреслив реальний вплив її роботи та поглибив її відданість виконанню дедалі більш стратегічних ролей.

У 2002 році вона почала тісно співпрацювати зі старшими військовими офіцерами та секретними співробітниками в Управлінні програми командування та управління E6, яке здійснює зв'язок та керівництво військовими операціями під час криз, таких як ядерні сценарії. На наступних посадах командування та управління вона працювала у підрозділах ВМС, ВПС та Корпусу морської піхоти, роблячи внесок у їхні спільні операції. Пізніше, обіймаючи посаду в Центрі космічних та морських бойових дій, за призначенням у ФБР з управління програмами, Гейл брала участь у розробці систем, призначених для підтримки комунікаційних та командних можливостей навіть у найекстремальніших сценаріях. Її остання та, як вона сама назвала, «улюблена» посада перед виходом на пенсію у 2015 році була в Управлінні мереж та інформаційної інтеграції Пентагону для Об'єднаного командування та управління, яке контролює потоки інформації у військових силах, забезпечуючи лідерам розуміння ситуацій, що розвиваються, спілкування в режимі реального часу та прийняття скоординованих рішень.

На цій посаді Гейл співпрацювала з інженерами, високопосадовцями військової служби та цивільними лідерами для узгодження програм та подолання комунікаційних бар'єрів. Вона здобула репутацію людини, яка ставить запитання, які інші можуть пропустити: «А як щодо цього?» та «Чи думали ми про це?».

Окрім технічної експертизи, Гейл вважає, що комунікація була однією з її найбільших сильних сторін. Вона особливо вдячна за заняття з літератури у Франклін-коледжі, які спонукали її чітко та вдумливо формулювати ідеї. «Зрештою, цей досвід був для мене справді цінним», – поділилася вона. Чи то співпраця з інженерами, інструктаж військових лідерів, чи ведення дискусій на високому рівні в безпечному середовищі, ясність мала таке ж значення, як і точність. «Неважливо, скільки у вас знань, якщо ви не вмієте добре спілкуватися», – сказала вона.

Озираючись назад, вона не описує свою кар’єру як перешкод, хоча їх було чимало. Коли вона починала займатися інженерією на початку 1980-х років, вона стикалася з моментами сумнівів, а іноді й з відвертим звільненням. «Один викладач інженерії буквально сказав нам, що ми повинні бути вдома босоніж і вагітними», – згадує вона.

Але щойно вона почала працювати в цій галузі та довела свої здібності, з’явилася повага. «Я працювала з чудовими людьми протягом усієї своєї кар’єри; справді працювала», – сказала вона. «У нас була взаємна повага». Вона значною мірою пояснює свій успіх наполегливістю, наставництвом та бажанням продовжувати навчатися, незалежно від того, чи це означало подолання нових технічних викликів, участь у програмах лідерства, чи просто запитання на найвищому рівні. «Мій тато завжди казав мені: «Іди на вершину», – сказала вона. «Якщо у тебе є запитання, іди та запитай». Цю пораду вона пронесла з дитинства до своєї кар’єри.

Зараз, понад десять років після виходу на пенсію, Гел згадує кар'єру, яка перевершила всі очікування та охопила надзвичайний спектр досвіду. «Я не так багато говорю про свою кар'єру зараз; для більшості це свого роду чужа мова. Зазвичай я просто розповідаю людям, що працювала в багатьох різних технічних галузях в управлінні програмами та системній інженерії».

Вона залишається рішучою прихильницею саме того виду освіти, який вперше спрямував її на цей кар'єрний шлях. «Я завжди вважала, що освіта надзвичайно цінна для особистісного розвитку, а гуманітарна освіта розширює ваші знання так, як ви не завжди очікуєте», – сказала вона.

У Франклін-коледжі вона відкрила для себе цю широту знань завдяки курсам з літератури, історії, релігії та філософії, одночасно вивчаючи математику. «Франклін дає студентам можливість побачити, що підходить їм», – сказала вона. «Це відкриває двері, про існування яких вони можуть навіть не підозрювати».

Її життя є доказом цього. Замість того, щоб йти одним, чітко визначеним шляхом, вона вирішила переступати через нові двері, щойно вони з'являлися.

Гейл, мешканка Френдсвуда, штат Техас, пишалася тим, що у 2018 році її запросили виступити перед студентами на заняттях з математики у Франклін-коледжі, де вона поділилася своєю точкою зору на цінність поєднання гуманітарної освіти з технічними знаннями. Зовсім недавно вона повернулася до кампусу, щоб відвідати гала-захід кампанії, де публічно було представлено кампанію «Франклін вперед».

Автор: Емі (Кін) ВерСтіг, випуск 96 року

Перевидано з журналу Franklin College Magazine , літо 2026 року